В Южному попрощалися з 25-річним бойовим медиком Сергієм Мазуровим з позивним “Дулітл” (фото)

Сергій мав позивний «Дулітл», пішов на війну добровольцем, в мирний час працював в аптеці Южного, він врятував не одне життя як військовослужбовців, так і цивільних громадян. Сергій Сергійович Мазуров (1998 р.н.) був бойовим медиком 1-ої стрілецької роти 245-го окремого батальйону територіальної оборони 126-ої окремої бригади ТРО, молодшим сержантом ЗСУ. 13 листопада його серце зупинилося. Воїн загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки Херсонської області внаслідок отримання осколкового поранення.

Сергію Мазурову навіки 25 років… Його запам’ятали, як життєрадісного, усміхненого, завжди готового допомогти хлопця. Колеги по роботі описують його, як людину, яка в будь-якій складній ситуації могла знайти вихід, дати корисну пораду, підтримати та налаштувати на оптимізм.

Від імені Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, схиляючись перед відвагою, стійкістю, патріотизмом, Сергій Мазуров був посмертно нагороджений Грамотою пошани та скорботи на знак глибокої вдячності за жертовне служіння в лавах Збройних Сил України.

В четвер, 16 листопада, сім’я Сергія, його друзі, побратими, вчителі, небайдужі жителі нашої громади та представники місцевої влади прийшли віддати йому шану та подякувати за подвиг. Пам’ять Воїна присутні вшанували хвилиною мовчання, після чого міський голова виступив з прощальним словом. Він озвучив сумну для нашої громади статистику.

Володимир Новацький: «Сьогодні в нашій ОТГ черговий трагічний день. Мені вже страшно називати цифру, кількість жителів нашої громади, які віддали своє життя за кожного з нас, за державу. Маючи інформацію по Одеській області, найбільше втрат на душу населення – це в нашій громаді. Це важко уявити, я пам’ятаю ці перші дні повномасштабної війни, як багато було в нас добровольців, які хотіли записатися в тероборону, йти на фронт захищати Батьківщину. Спілкуючись з нашими Воїнами і пораненими хлопцями, в жилах холоне кров від всього того, що вони розповідають. Перші враження від почутого, що не може це людина пережити, все те, що вони зараз відчувають на собі, будучи на передовій. Але в той час, коли вони борються за державу, борються за побратимів, борються за своє життя, хтось інший бореться за бізнес, владу, а хтось відпочиває у барах та ресторанах, курить кальяни. Де справедливість? Це мене вражає! Багато в нас є рідних і близьких, які сьогодні на фронті, але найважче переживати нам цю несправедливість. Хтось сховався за кордон з перших днів війни, а хтось пішов воювати за тих, хто сьогодні ховається. Ми кожен тиждень прощаємося з одним нашим жителем (військовослужбовцем). Це дуже важко, як тільки наша працівниця відчиняє двері в мій кабінет, я дивлюся їй в очі та вже розумію, з якою вона звісткою, а вона й каже: «Так, загинув». Це нестерпно боляче пропускати через себе…».

«Наша вчительська дитина» – так про Сергія сказала директорка Ліцею №3 Надія Гузик. Вона пригадала, як він маленьким бігав по коридорам навчального закладу, був присутній на педагогічних нарадах, адже його мати працювала в цій школі вчителькою.

Надія Гузик: «Серце плаче. Коли ми бачимо матір, яка схилилась над труною свого сина, в ці хвилини переживаємо те, що вона. Сергій з малих років був присутній на всіх заходах в нашій школі, де брала участь його мама. Всі, хто зустрічав його в коридорі чи класі – спілкувалися з ним, намагалися приділити йому увагу, чимось пригостити, обійняти цього хлопчика. Я пам’ятаю, коли Микола Петрович Гузик (перший директор школи) вперше почав з ним грати в шахи, а вже потім Андрій Іванович Чуравін (вчитель, тренер з шахів) вже взяв його за руку і став його наставником, повів по турнірам та змаганням, після чого Сергій став відомим шахістом. Він намагався завжди нам всім допомогти. Пам’ятаю, коли ми зверталися по допомогу до нього, аби придбати ліки, якщо їх не було, він постійно говорив, що знайде ці препарати, якщо треба – поїде в Одесу за ними, зробить все, аби якнайшвидше знайти ці медикаменти. Він був дуже чуйною і доброю людиною. Сергій, ми подбаємо про твою маму, а ти назавжди залишишся в наших серцях Героєм!»

Тренер з шахів Євген Шпильовий назвав Сергія гордістю та легендою южненських шахів, він був багаторазовим чемпіоном та призером обласних і всеукраїнських змагань, кандидатом в майстри спорту, дуже позитивна, добра і чуйна людина. Євген Шпильовий познайомитися з Сергієм, коли тому було п’ять років. З тих пір неодмінно з радістю працював з ним. Каже, що особливістю Сергія була його чудова уважність, він змалечку помічав навіть маленькі деталі.

Євген Шпильовий: «Ми з ним об’їхали майже всю Україну, беручи участь в шахових змаганнях. Досі чудово пам’ятаю поїздку на турнір у Бермінводи, що на Харківщині, коли він вперше поїхав сам без Мами. Так, саме з великої літери. Бо Мама Сергія, Любов Василівна, робила все можливе і неможливе, щоб виховати гарну, порядну та освічену людину. І їй це чудово вдалося. Коли ми заснували ГО «Федерація шахів міста Южного», крім ентузіазму –  нічого не було, ні фінансування, ні підтримки влади, саме Сергій брався організовувати та проводити змагання. Багато турнірів стали можливими саме завдяки невичерпному оптимізму Сергія, адже я сам не хотів братися за невдячну роботу. Але він переконував мене, що можна попрацювати і без грошей, маючи лише бажання. Так, зокрема, народився всеукраїнський дитячий шаховий фестиваль «Хвилі Чорного моря», на який до Южного приїжджали діти зі всієї країни. І в усіх п’яти Сергій брав активну участь, одного разу навіть прийшов перед власним весіллям, хоча всі казали, щоб він не відволікався і займався особистими справами. В нього було дуже багато задумів та ідей щодо майбутніх шахових заходів …  Він завжди когось жалів, співчував, допомагав. Це страшна втрата в моєму житті! Таких людей більше немає! Незадовго до повномасштабної війни захворіла одна вчителька, їй потрібна була операція, він одразу побіг організовувати все, почав збирати кошти для неї, ось такий він був чуйний!»

Прощання з військовослужбовцем відбулося біля пам’ятника Захисникам Вітчизни на площі Перемоги. Священнослужитель храму Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ Микола Віщун провів панахиду за загиблим. Жителі Южненської ОТГ проводжали свого Героя стоячи на колінах і ніколи не забудуть про його подвиг.